четверг, 20 июля 2017 г.

Зона комфорту для НБУ, або що робити для відновлення кредитування в Україні


Член Ради НБУ Василь Фурман у колонці на Delo.UA у конкретних пропозиціях розповідає про те, як Україні відновити кредитування економіки та до чого тут Нацбанк

Показники ліквідності банківської системи свідчать: у банків є понад 100 млрд грн високоліквідних коштів, які вони тримають на коррахунках у Нацбанку або в депозитних сертифікатах НБУ. Ще близько 281 млрд грн інвестовано в ОВДП. Банківська система має ресурси, вона може їх вкладати в економіку. Але не кредитує. Чому?


Низька інфляція проти економічного зростання

Не ставлячи під сумнів потенціал інфляційного таргетування, треба відзначити, що його використання дає гарні результати лише у стабільній економічній і політичній обстановці, у диверсифікованій економіці.

Як свідчить світовий досвід, низька інфляція не обов'язково гарантує стабільність. Фінансовий бум і криза можуть реалізуватися і в умовах низької інфляції. В Україні обов'язково потрібно це враховувати і не говорити лише про досягнення цінової стабільності шляхом дотримання низьких кількісних цілей щодо інфляції.

Більше того досить часто, досягнення одночасно монетарних та макроекономічних цілей неможливе. Так, наприклад падіння економіки у США в 1982 році показало, що зниження інфляції було забезпечено ціною значного скорочення виробництва та зайнятості. Уже в 2008 році ФРС у політиці виходу із кризи віддала пріоритет відновленню росту економіки ціною збільшення інфляції.

Тому нам, українцям, також потрібно шукати свої пріоритети, і вони мають бути пов'язані насамперед з високими темпами економічного зростання на рівні не менше 7% ВВП щорічно. Без активної участі центробанку та банківської системи в цих процесах реалізувати цю задачу неможливо. Високі темпи економічного зростання можливі лише за умови збільшення інвестування та кредитування економіки.

Якщо подивитися на фінансову глибину української економіки (співвідношення виданих кредитів до ВВП), то вона складає близько 40%. Це невисокий показник, до того ж він постійно зменшується протягом останніх років. Для такого типу економіки, як українська, цей показник має бути не менше 70%. У розвинутих країнах світу цей показник складає 100% і більше.

Співвідношення капітальних інвестицій до ВВП у 2016 році в Україні складало 14%. У Чехії та Польщі в періоди активного зростання економіки ці показники складали 30-70%). Тобто, Україні також потрібно збільшувати інвестиції, і вони мають сягати понад 25-30% від ВВП щорічно.

Дуже важлива динаміка капітальних інвестицій за видами промислової діяльності. У 2016 році більше 74% від всіх інвестицій вкладалося в добувну і переробну промисловість, а це, по суті, консервація старого технологічного укладу, виробництва продукції з низькою доданою вартістю. Нам потрібно формувати нову структуру економіки. При цьому ці капінвестиції вкладалися майже на 75% за рахунок власних коштів підприємств. Водночас частка кредитних коштів у капіталовкладеннях скоротилася з 14% у 2013 році до 5% у першому кварталі 2017 року.

Реформа державних цінних паперів

Необхідний рівень ліквідності в банківському секторі підтримується не тільки традиційними каналами залучення коштів і системою рефінансування, але й активною участю державних фінансів у формуванні грошової пропозиції. Це гроші, направлені насамперед у реальний сектор економіки.

Якщо проаналізувати участь державних цінних паперів у грошовій мультиплікації, можна зробити висновок, що внутрішній борг, оформлений ЦП має тенденцію росту і станом на кінець 2016 року склав 668 млрд грн. Разом з тим ці кошти не витрачаються на інвестування економіки, вони направлені на вирішення поточних потреб (націоналізація Приватбанку, залучення нових позик, щоб погасити старі і т. д.). Це засвідчує слабкість фіскальної емісії та незначний зв'язок монетарної та бюджетно-податкової політики.

Імпульси для економіки від фіскальної емісії можуть бути значними. Наприклад, для залучення коштів населення та бізнесу в економіку (за оцінками експертів, на руках у громадян знаходиться більше $100 млрд), держава Україна може випустити державні облігації розвитку (можливо, з прив'язкою до долара) з дохідністю 3% річних та направити ці кошти на інвестування великих інфраструктурних чи інвестиційних проектів.

Як варіант — ініціювати емісію захищених держгарантіями корпоративних облігацій "Укрзалізниці", "Укравтодору", ДП "Антонов" та інших стратегічних держпідприємств для будівництва нових вагонів, літаків, доріг тощо. Це дозволить також дати додатковий інвестиційний імпульс економіці та залучити інвестиції у підприємства.

Крім того, в Україні необхідно затвердити державні програми з розвитку реального сектору економіки. У зв'язку з обмеженістю ресурсів на першому етапі пріоритетними мають бути програми компенсації частини відсотків за кредитами. Наприклад, якщо держава в 2017 році використає через компенсаційні програми з банками-агентами 1 млрд грн на фінансування розвитку вітчизняного машинобудування для АПК, то це дозволить банкам профінансувати виготовлення сільськогосподарської техніки на суму 10 млрд грн (у разі компенсації суми основної заборгованості за кредитом в обсязі 10%). Компенсаційні програми є значно ефективнішими за метод прямого фінансування (так ми б профінансували виготовлення продукції лише на суму 1 млрд грн).

Як допомогти малому бізнесу та банкам

Головними бенефіціарами послуг таких програм переважно є малі та середні підприємства (МСП) незалежно від галузі. Окремо існують програми для підтримки агробізнесу, але теж переважно для МСП, тобто на рівні фермерських господарств та кооперативів. У Кореї з 1989 року працює фонд КОТЕС (KoreanTechnologyCreditGuaranteeFund), який надає гарантії МСП, що розвивають нові технології.

Фінансування та управління таких програм здійснюється урядами (відповідними міністерствами) бюджетними коштами. Створюється відповідний фонд (окрема юридична особа), додаткові кошти він акумулює за рахунок реєстраційних зборів учасників цих програм. Кредити МСП надаються банками та кредитними спілками. Загалом такі програми мають на меті допомагати підприємствам отримувати доступ до фінансування за рахунок:

  • зниження вартості банківських кредитів — пряме кредитування за низькими ставками (В. Британія);
  • надання гарантій за незабезпеченими кредитами (В. Британія, Корея, Канада, Литва);
  • часткове фінансування кредитів (Чилі);
  • кредитування спільно з банками (Словенія).
Крім цього, не зайвим було б створити механізм інвестування коштів бюджету, які акумулюються на рахунках Казначейства в НБУ. Ці кошти фактично не залучені в пул джерел коштів, які можна направити на інвестування економіки. Проблему може вирішити аукціонний механізм розміщення вільних коштів Казначейства на депозитах в державних банках. Цей канал може стати додатковим до традиційного рефінансування кредитних організацій через НБУ.

Нацбанк виходить з зони комфорту

Чи повинен НБУ підтримувати реальний сектор економіки? Якщо подивитися в історичну ретроспективу, то існувало багато періодів, коли центральні банки різних країн виступали "агентами економічного розвитку". Практично всі ЦБ тією чи іншою мірою були залучені в реалізацію "промислової політики", тобто здійснювали "вибіркове таргетування". Ключова відмінність такого таргетування полягала у виборі контрольних секторів економіки для їх підтримки. Американський економіст Дж. Епштейн зазначає, що "політика центральних банків, яка відповідала інтересам промислового і соціального розвитку, внесла більш істотний вклад в економічне зростання своїх країн, ніж заходи ЦБ, що були орієнтовані на розвиток фінансового сектору".

За словами академіка Валерія Гейця, в наших умовах питання полягає не в тому чи повинен центральний банк країни проводити політику розвитку, а скоріше в тому, яку саме політику розвитку йому слід проводити. Як показав досвід країн, що розвиваються, центральні банки вносили найбільший вклад в економічний розвиток країни у тих випадках, коли їх діяльність була частиною промислової політики, яку проводив уряд.

Тому роль НБУ в економічних процесах має бути більшою, ніж зараз. Ми маємо надто багато системних проблем, щоб просто плисти за течією. Це й неефективна судова система, і відсутність проектів росту та нової промислової політики, низька участь державних банків у кредитуванні пріоритетних для держави галузей та проектів, низький рівень використання коштів за програмами з міжнародними фінансовими організаціями.

Всі вони потребують системного рішення. Лише тоді банки активізують кредитування та інвестування української економіки.

_________________________________
EEFGroup
Восточно-Европейская Финансовая Группа
кредит, инвестиции, лизинг

Отправить комментарий