пятница, 23 июня 2017 г.

Українці — це нові «євреї Європи». Ілля Кенігштейн про власний бізнес, фейки та лiки вiд корупцii



Ілля Кенігштейн — інтернет-підприємець, один з лобістів запровадження 3G та PayРal в Україні, засновник нового проекту Creative Quarter (Креативний квартал) у Києві.

Досить довгий час ви жили й працювали в Ізраїлі та вирішили переїхати в Україну 10 років тому. Чому прийняли таке рішення? Які кар’єрні зміни були з цим пов’язані?

Україна – моя батьківщина. Я народився у Львові у 1971 році. Мені 45 років. Цифра, від якої мене кидає в холодний піт, насправді. Тому що ментально я себе почуваю набагато молодшим, років так на 12—15. Коли менi було 19, я поїхав до Ізраїлю. Тому я не переїхав до України, а повернувся сюди.


З 2000-х років я працюю в сфері IT. Починав у ізраїльському відділенні компанії Microsoft, вірніше в її дочці — MSN. За 5—6 років мені вдалося побудувати інтернет-портал, що став номером один серед російськомовних ізраїльтян. Тоді інтернет ще був дивиною, Google — стартапом, все тільки починалося. Зрозуміло, що вже існували такі гіганти, як AltaVista та Yahoo, але нових інтернет-моделей, які прийшли за 5 років, ще не було. І стандартів ще не було. Будь-які проекти, які ти запускав, були приречені на успіх. До цього я працював в газеті («Вести» — російськомовна ізраїльська газета) і продавав там рекламу. Після цього пішов на телеканал до Гусинського, що називався NTV International та будував там рекламну мережу з продажів.

Продаю все життя і вважаю, що сейлзи — це люди, яких потрібно найбільше поважати у компанії, тому що вони, на відміну від усіх інших, не витрачають гроші, а приносять їх. Мене випадково запросили до MSN. Коли я приїхав до їх офісу, я був вражений свободою і певною «німбовістю» цієї компанії. У них працювало десь 60 людей, усі сиділи в open space. Це було великим відкриттям. Для мене розкрутка інтернет проектів була чимось новим, і я погодився на мікроскопічні умови, оскільки вони сказали – «ми – стартап». За 3 місяці, маючи 2 години на тиждень програміста та 2—3 години дизайнера, я робив свій портал. Як тільки його було запущено, я побачив у своїй поштовій скриньці 300 листів, з яких половина були з пропозиціями рекламуватися у нас.

Коли ти один на ринку, все, що ти робиш, розвиває не лише твій проект, але і галузь в цілому. І ось щось подібне я відчуваю зараз, запускаючи у Києві Creative Quarter (СQ). Фактично, було створено нову галузь. Я не скажу, що її не було, вона була, але в сплячому режимі.

CQ достатньо ризиковий з точки зору бізнес-моделі проект. Як ви наважилися на такий крок?

У нас індустрія коворкінгів дуже маргінальна. Всі вони борються один з одним за той тонкий прошарок креативного класу, який у нас є невеликим і в основній масі своїй не дуже забезпеченим. Дикий демпінг, маржа мінімальна, на межі нуля. Тому ми пішли дещо іншим шляхом і створили клубний офіс за американськими стандартами, щоб змінити парадигму офісного мислення.

Навіщо вкладають грошi в круті офіси? Для утримання співробітників. Програмістам доводиться платити більше, щоб отримати їхню лояльність. Це створює перегони між IT компаніями, які потребують стабільності та зменшення ротації. У нас в Україні близько 100 000 програмістів, з них 50 000 у Києві. З них – 25 000 працюють у великих компаніях, решта сидять по квартирах. Ми можемо допомогти невеликим бізнесам пробити скляну стелю та дозволити їм легко масштабуватися.

Як ви створювали простір Креативного кварталу, що вас надихало на ідеї?

Ремонт зроблено без дизайнера, це набір ідей, які накопичувалися у мене протягом життя. Багато процесів пiд час ремонту відбувалися паралельно. Ідея з собакою (масштабне зображення бульдога на стіні) з’явилося наприкінці. Для мене цей пес – символ Мангеттену, що є таким собі квантовим островом, де велика кількість людей працює, рухається і створює в 10 разів швидше, ніж це відбувається, прикладом, у Києві. Там, якщо ти на імейл не відповідаєш протягом 10 хвилин, то ти або новачок, або ідіот. У нас полюбили цю собаку дуже діти резидентів. Тут на вихідні багато дітей збирається.

Чи плануєте ви дитячу зону?

Це робити неправильно, треба щоб діти були в тому ж просторі, що і батьки. Це ось наша слов’янська потреба когось відгородити, кудись засунути, паркан поставити. Ми kids and dogs friendly. Діти сидять в лаунж зоні, батьки працюють в офісі.

З цiкавих подій — у нас тут підписали контракт між Bitfury та державою Україна по блок чейн. Виступили такі люди, як: Рамсес Гаєго (Ramses Gallego) — директор зі стратегії Symantec, один з ведучих в Європі спеціалістів з кібербезпеки; Гілберт Робінсон (Gilbert Robinson) — дослідник теорії обмежень та Critical Chain Project Management; Вільям Пауерс (William Powers) — вчений з MIT Media Lab та ін.




Довгий час працюючи на ринку B2B послуг, ви маєте напевно знати, — чесне підприємництво в Україні – це міф, чи все ж існує життєздатна модель?

Коли дивишся на наші закони та на їх суперечливість один одному, стає зрозуміло, що усі уряди з першого дня незалежності країни думали про все що завгодно, лише не про народ. І це призвело до того, що у нас людина, тільки народившись, автоматично стає правопорушником. З точки зору дурних законів — так ми їх порушуємо. Бути чесним об’єктивно і фізично неможливо. Тому починають працювати для кожного свої принципи накшталт — як далеко ти можеш зайти в компромісі зі своєю совістю.

Ось взяти недобросовісну конкуренцію, яка в наших реаліях тісно пов’язана з корупцією і передбачає видачу нелегальних ліцензій за хабара. Право нелегального ввезення товарів дає можливість істотно зменшувати ціну. Таким чином, у нас в економіці з’явилася велика кількість фейків. При масовому попиті жадібних чиновників, нелегальний «ексклюзив» отримує велика кількість підприємств. З цим пов’язане прагнення недобросовісних бізнесменів отримувати швидкий прибуток тут і зараз бо завтра можуть закрити. Звідси формується традиція введення в оману споживача відносно якості та властивостей товарів. Невихований споживач надає перевагу фейкам. Він знає, що купує підробку, але, з іншого боку, розуміє, що оригінал може коштувати в 10 разів дорожче. Тому до нас не приходить Apple.

Для демонстрації власної успішності, що в нашому менталітеті є ледь не основним, підробки достатньо. В результаті маємо ринок з великою кількістю низькоякісних товарів і послуг незрозумілого походження. Та маємо споживачів, які схожі один на одного як дві краплини води та при цьому ненавидять один одного через це. Недобросовісна конкуренція як педофілія, вона розтліває людей і дає можливість маніпулювати суспільною думкою, розповідаючи про те, що твій продукт кращий, хоча він об’єктивно гірший.

Бути чесним з точки зору закону в країні, де уряд порушує ці закони щоденно, це не лише неможливо, але й цього не можна робити! Інакше ви почнете працювати собі у збиток. Добре, що ми з моїм партнером достатньо відомі люди та намагаємося пробити це все публічністю. Відкритість це те, що лякає ці сили зла, але цього явно недостатньо.

Як на вашу думку, чи може галузеве об’єднання компаній, наприклад, допомогти у лобіюванні бізнес-інтересів та боротьбі підприємництва з корупцією?

Складно роздумувати про рішення таких проблем. У нас є слов’янське прагнення – однім вистрілом вирішити усі проблеми. Це неможливо. Хтось написав у мене в коментарях – «всі проблеми з корупцією в Україні можна вирішити за 5 годин». Це – ілюзія. Універсального рішення немає. Жлоби не лише у нас в уряді. Як написав Романенко нещодавно про погану якість нового для нас сервісу – «яке суспільство, такий і Uber».

Тільки відкритість, глобалізація, розмивання кордонів, технології можуть допомогти. Красти має стати невигідно технологічно. Неможливо відучити красти наших чиновників через зміни їх складу. На зміну старим прийдуть младореформатори, які через 3—4 місяці стануть такими ж, як і попередні. Тому досягнути очищення можливо лише через максимальну інтеграцію до світової спільноти, яка, так чи інакше, цю проблему вже починає вирішувати. І тут цілий набір медикаментів: від технологій до культурних кодів, через які переступити неможливо. Це все одно що, вибачте, випорожнюватися в переходах. В одній країні це може вважатися нормою, але як тільки ця країна переходить до європейського товариства, це вже стає дикістю. Такий процес не відбувається за 5 годин, а триває роками.

Українці — це нові «євреї Європи» в зародковому стані, але з колосальними перспективами. Це — нещасний народ, який пригнічували протягом століть, який, в результаті, намагається почати жити самостійно і ніяк не може цього зробити в силу зовнішніх та внутрішніх причин. В цілому, народ дуже світлий, просто ніяк не може скласти собі ціну. Останнє є дуже важливим на світовому ринку.




Що думаєте про еміграцію?

Я не вважаю, що люди зобов’язані жити в одній країні. Я вважаю, що поняття українець, єврей або ірландець – не належність по крові або території, це – внутрішнє відчуття, твій стрижень, твій корінь. І це набагато важливіше.

Я думаю, що еміграція зло. Ми живемо в перехідному періоді, коли емігрант сприймається зайвим у соціумі. Але через 50 років, все настільки змішається, що поняття «країни» з кордонами відімре та анулюється. Залишаться культурні кордони, які будуть плавно перетікати. Люди зможуть жити всюди, використовуючи технології, будуть створювати квантові острови, як це відбувається, наприклад, з українцями в Канаді. Тому, ірландців 50 млн, а у нас вважається, якщо ти поїхав, значить ти – зрадник.

На «Хвилі» прочитав, що за допомогою відкритих даних, хлопці підрахували, скільки людей зараз проживає в Україні. Нас, насправді, 35 млн, не 42 млн, як нам розповідають. Хоча усі наші державні програми побудовані виходячи з цифри 42 мільйони. Не здивуюся, якщо це пов’язано з величезною кількістю махінацій, корупцією із незаконними мертвими душами.

Що ж робити тим, хто лишився жити в Україні, «скласти лапки» та чекати на зовнішню інтеграцію, чи все ж діяти і якщо діяти, то як?

Будь-які дії повинні бути усвідомленими. Ми не повинні стояти на місці та маємо докладати максимум зусиль щоб якомога швидше відбулася ось ця інтеграція. Усі наші інновації мусять бути направлені на це. Але не потрібно нічого вигадувати або вихолощувати, підміняти поняття. Потрібно сучасно мислити та околицею своєї свідомості розуміти, що зміни невідворотні та відбудуться найближчі 2—3 роки. Безвіз в найближчий час багато чого змінить. Образа на весь світ та думки про власну ущербність та постійне бажання переживати ці емоції минуть. Продажність нашого уряду, який купує будь-яка західна компанія за свій щотижневий бюджет на обіди, буде трансформуватися ззовні. Суспільство має бути готове і підтримувати ці зміни, не боятися їх.

Чи потрібно будувати свій «бренд»?

Будувати свій бренд – це провінційне мислення. Будувати свій бренд потрібно в своїй родині.

Я не вважаю себе лідером думок, я вважаю, що це – теж провінційна метрика. Лідер думок – будь-яка людина, у якої є хоча б один слухач. Це – круто і цього достатньо. Створювати свій бренд сьогодні – популізм. Сьогодні потрібно думати про більш насущні питання та більш вічні.

Яка людська якість зараз найбільш актуальна, на ваш погляд?

Порядність.

У вас є мрія? Яка?

Є, я хочу написати книгу. Книгу, яка допоможе іншим, але не у вигляді набору порад. Вона дасть можливість прочитати мою історію і зробити краще, по іншому. Для того, щоб її написати потрібно мати час і завершити ряд проектів, щоб отримати свободу. Зараз це важко і стає все важче в умовах світової конкуренції.

Я нещодавно писав про майбутнє. Гроші перестануть бути цінністю. Головною цінністю буде потрібність. Роботи замінять людей і на вулиці опиняться велика кількість непотрібних людей. Я дуже хотів би, щоб коли це відбудеться, я відчував себе погрібним, моя донька та моя дружина відчували себе потрібними. Мрія – дуже особисте, завжди намагаєшся поглянути на світ через свою проекцію та своїх близьких, щоб побачити його таким, як тобі б хотілося. Це перш за все процес, а не результат.

Записала Вікторія Прокопчук

_________________________________

EEFGroup
Восточно-Европейская Финансовая Группа
кредит, инвестиции, лизинг
Отправить комментарий